Історія справи

Постанова ВССУ від 02.04.2026 року у справі №490/1167/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 490/1167/23

провадження № 61-12753св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Саченка Андрія Павловича та представника ОСОБА_2 - адвоката Саченка Андрія Павловича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_4 , який з 11 січня 1995 року перебував у шлюбі з ОСОБА_3 .

Вказували на те, що їхньому батькові та відповідачці на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 та магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований на АДРЕСА_2 . Квартира була придбана 05 травня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Н. Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» був придбаний 03 березня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Універсальною товарною біржою «Ріко-Альянс».

У 2019 році ОСОБА_3 звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 березня 2003 року та визнання за нею права власності.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2019 року у справі № 490/4961/19 позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано дійсним договір № 14 купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого на АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 - покупцем та приватним підприємцем ОСОБА_6 - продавцем, посвідчений на Універсальній товарній біржі «Ріко-Альянс» 03 березня 2003 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташоване на АДРЕСА_2 .

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати за кожною з них право власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2023 року у складі судді Шолох Л. М. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цій справі.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2025 рокуу складі судді Шолох Л. М. провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що наявне судове рішення у справі № 2-299/2011, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України).

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2025 року в частині закриття провадження у справі за позовною вимогою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування на 1/6 частку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований на АДРЕСА_2 скасовано, а справу у цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2025 року в іншій частині залишено без змін.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі за позовною вимогою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування на 1/6 частку магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», який розташований на АДРЕСА_2 , апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звертаючись до суду з цими позовними вимогами, обґрунтовували їх іншими обставинами, які відбулися у 2019 році, а саме визнанням дійсним договору купівлі-продажу магазину від 03 березня 2003 року та визнанням права власності на нього за відповідачкою.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , оскільки вказані позовні вимоги були предметом розгляду у цивільній справі № 2-299/2011.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У жовтні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Саченко А. П. та представник ОСОБА_2 - адвокат Саченко А. П. подали до Верховного Суду касаційні скаргина постанову апеляційного суду, в яких, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просили скасувати вказане судове рішення в частині закриття провадження за позовною вимогою про визнання права власності у порядку спадкування на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , справу у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, а в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , не врахували, що з 20 жовтня 2003 року та станом на 2023 рік право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачкою, а у справі № 2-299/2011 суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачками права власності у порядку спадкування на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 з тих підстав, що ОСОБА_3 23 листопада 2003 року продала зазначену квартиру та вона не увійшла до складу спадщини, яка відкрилась після смерті її чоловіка ОСОБА_4 . У 2021 року позивачки додатково звернулися до нотаріальної контори з заявами про видачу їм свідоцтва на право на спадщину, зокрема на спірну квартиру, що є новою підставою позову.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційні скарги від відповідачки не надходив.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 15 жовтня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Саченка А. П. залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Саченка А. П., витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Саченка А. П., витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 листопада 2026 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Саченка А. П. не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц зазначено, що «необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19, від 05 жовтня 2023 року у справі № 522/8873/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 404/6883/18 тощо.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що у 2011 році ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є спадкоємицями після смерті ОСОБА_4 (чоловік позивачки), про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване на АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали зустрічний позов до ОСОБА_3 , у якому, серед іншого, була позовна вимога про визнання за кожною з них права власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований на АДРЕСА_2 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2012 року у справі №2-299/2011 та додатковим рішенням суду від 21 січня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 18/25 частини будівельних робіт та матеріалів, використаних при будівництві будинку АДРЕСА_3 та на 18/25 частини земельної ділянки за цією ж адресою. На ОСОБА_3 переведено права та обов`язки забудовника.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання за кожною з позивачок права власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розташований на АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що вказане майно не увійшло до складу спадщини, оскільки було продано за життя ОСОБА_4 . 23 листопада 2003 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу № 200/1, зареєстрованого на Міжнаціональній універсальній товарно-сировинній біржі «Епсілон».

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2013 року у справі № 1490/5951/12 (№ 2-299/11) рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2012 року скасовано в частині вирішених позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на частку житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_3 , визнання права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів та робіт, вкладених в самочинні добудови та господарські споруди до житлового будинку на АДРЕСА_3 та переведення на неї прав і обов`язків забудовника житлового будинку на АДРЕСА_3 та ухвалено в цій частині нове рішення.

Відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_3 , визнання права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів та робіт, вкладених в самочинні добудови та господарські споруди до житлового будинку на АДРЕСА_3 та переведення на неї прав і обов`язків забудовника житлового будинку на АДРЕСА_3 .

В іншій частині рішення суду від 21 листопада 2012 року залишено без змін.

Додаткове рішення того ж суду від 21 січня 2013 року в частині розподілу судових витрат змінено.

В іншій частині додаткове рішення суду залишено без змін.

У рішенні апеляційний суд вказав, що доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , викладені в апеляційній скарзі, про те, що договір, за яким ОСОБА_3 продала магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та квартиру, є підробленим, виходять за межі позовних вимог.

У червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 березня 2003 року та визнання за нею права власності (справа №490/4961/19).

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2019 року позов ОСОБА_3 було задоволено. Визнано дійсним договір №14 купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого на АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 - покупцем та приватним підприємцем ОСОБА_6 - продавцем, посвідчений на Універсальній товарній біржі «Ріко-Альянс» 03 березня 2003 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташоване на АДРЕСА_2 .

20 січня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено запис про державну реєстрацію права власності на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за ОСОБА_3 (розмір частки 1/1).

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 20 жовтня 2003 року (розмір частки 1/1).

Установивши, що предмет позову у справі, яка переглядається, та предмет позову у справі № 1490/5951/12 (№ 2-299/11) тотожні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Саченка Андрія Павловича та представника ОСОБА_2 - адвоката Саченка Андрія Павловича залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк